Новіціат

Новіціат

Другий етап початкової формації називається новіціат. Брати-постулянти, приходячи до новіціату, називаються новіціями. Новіціатом розпочинається життя в Ордені. Він має на меті допомогти братам-новіціям точніше розпізнати Боже покликання, яке б відповідало духові і стилю Ордену Братів Менших. Новіціат створює братам найсприятливіші умови для того, щоб у повній мірі досвідчити та відчути справжнє чернече життя даного Ордену. Він має на меті допомогти братам-новіціям виховати свій розум та дух згідно принципів чернечого життя Братів Менших та підтвердити повне прагнення таким життям жити[1].

Новіціат розпочинається спеціальним та урочистим обрядом, який очолюється Отцем Провінціальним Міністром – вищим настоятелем даної провінції[2]. Лише він, окрім надзвичайних ситуацій, має владу приймати братів до новіціату[3]. Імена братів записуються до Книги Новіціату і цим самим офіційно розпочинається життя братів-новіціїв в новіціаті, котрий згідно Канонічного Права повинен тривати рівно рік[4]. Дванадцять місяців новіціату, з котрими пов’язані певні обмеження в різного роду виїздах та розвагах, створять ідеальну можливість для глибокого пережиття духовних випробовувань та боротьби, посвячуючи більшість часу на молитву, тишу та працю. Дякуючи духовній боротьбі та інтенсивній праці над собою, брати-новіції навчаться справжнього мистецтва молитви, вмітимуть краще розрізняти голос Божий в своєму серці від голосу злого духа, котрий спокушатиме і старатиметься відвести від Бога за будь-яку ціну, а також матимуть силу та витривалість ставити чоло щоденним труднощам. 

Вище згаданих результатів неможливо осягнути самому або в дуже малій групі осіб. Тому дуже важливу роль відіграє в цьому випадку, як і у всьому житті Братів Менших, спільнота, яка створює найсприятливіші умови для власного розвитку, навчання проявляти іншим різноманітні чесноти, без яких Брати Менші не були б тими. Такими чеснотами є: братня любов, вдячність, мир, турбота, а також вміння прощати своїм винуватцям, як і самому просити пробачення у того, кого образив. Щоб це вміти, треба мати навколо себе когось. Тому Новіціат не може розпочатися без дозволу Генерального Міністра – найвищого настоятеля в Ордені, якщо кількість братів-новіціїв менша ніж три особи[5].

Головним вихователем братів- новіціїв на цілий рік є отець-магістр новіціату[6], ще більш старанно підібраний до виконування такої відповідальної функції. Магістр новіціату характеризується глибокою вірою та побожністю, широким знанням духовного життя та великим досвідом прожитих років в Ордені. Він найбільше часу, ніж інші отці, уділяє братам-новіціям, створюючи таким чином можливість навчати їх на щодень через розмови, приклад власного життя, поради, похвали, кари, підтримування новіціатської дисципліни.

Крім цього магістр новіціату впроваджує братів до навчання теології чернечого життя, навчає як застосовувати в практичному житті правила, що записані в Уставі та документах Ордену, впроваджує до францисканської духовності на підстав листів та повчань Засновника Ордену Братів Менших – святого Франциска[7].

У вихованні братів новіціїв допомагають також інші отці-вихователі, кожен з яких виконує окреме завдання. Вони допомагають в духовному житті братів, служачи їм в таїнстві Сповіді, викладають братам-новіціям історію Ордену, теологію духовного життя, пояснюють підставові елементи психології людини, щоб краще пізнавати власний характер і знаходити способи його удосконалення.

Вище згадані елементи виховання не виконують повністю всіх завдань виховання братів. Вони лише служать допомогою. Брати-новіції самі мають мобілізуватися до праці над власним розвитком та поглибленням свого духовного життя через індивідуальну молитву, щоденні роздуми над Словом Божим, щоденне та активне пережиття Євхаристії[8].

Новіціат це час приготування до складення чернечих обітів: послуху, чистоти та убогості, тому брати в цьому часі вивчають їхні значення та сенс, щоб, маючи свідомість величі та відповідальності перед Богом та Церквою, які несуть за собою ці обітниці, могти свідомо, добровільно та, будучи зрілою особою,  скласти їх Господу Богу на закінчення новіціату.

Кожен брат-новіцій, оскільки ще не є зв’язаний жодними обітницями, може спокійно покинути Орден[9], користаючись допомогою отця-магістра та порадами отців-вихователів.

Після закінчення року новіціату брат-новіцій може скласти свої перші чернечі обітниці, якщо буде визнаний за готового та зрілого їх скласти[10]. Перші обітниці складаються терміном на один рік і кілька років поспіль щороку відновлюються.

Бр. Анатолій Чорноус